Для учнів

                                          Дитинство Тараса Шевченка

         9 березня 1814р. в с. Моринцях на Звенигородщині народився малий Тарасик.  Його батько, Григорій Шевченко, був кріпаком пана Енгельгардта.

Мати народилася в с. Моринці і теж була кріпачкою.

          Він  - третя дитина в родині, а всіх було шестеро: Микита, Катерина, Тарас, Ярина, Маруся і Йосип, Ярина. Коли Тарас був ще зовсім маленьким, родина переїхала в Кирилівку. Тут минуло його дитинство.

         У  той час, коли батько й мати були на панщині, Тарасика доглядала сестра Катерина, яку він любив найбільше, і саме їй присвятив свою першу велику поему «Катерина». Старша сестра сповивала його, колихала, годувала, співала пісень.

         Рідна Тарасова хата була як і інші сільські хати: невелика і для такої численної родини затісна. Особливо важко доводилося в ній дітям зимою та восени, тоді вона перетворювалася на справжню в’язницю. Але навесні та влітку в ній не можна було нікого втримати, особливо Тарасика, який ріс надзвичайно допитливим та непосидющим.

         Яким же він був у дитинстві? Білявий, меткий хлопець; цікавий і допитливий; босоногий, часто замурзаний, обірваний і пустотливий, але розважливий, розумний і добрий.

         Ледве Тарасові минуло 9 літ, як через бідність і важку працю померла його бідна мати. Батько оженився вдруге. Мачуха привела троє своїх дітей. 

Рідна хата перетворилася в пекло. Мачуха незлюбила його через суперечки з її дітьми. Єдиною втіхою залишилася дівчина-сусідка Оксана Коваленко, яку Тарас не забував ніколи. Вона стала його першим коханням.

         Поки жив батько, Тарас ще якось терпів:він брав його з собою, як їхав чумакувати, шкодував. Але на 12-му році життя не стало й доброго батька. Вмираючи, він сказав, що спадщини йому не залишає, бо він буде велика людина або велике ледащо.

         Тарас став круглим сиротою. Він пішов до школи проситися разом і за школяра, і за сторожа, який мусив слугувати школярам та їх учителеві-дяку Бугорському. Коли Тарас вивчився добре читати, той посилав його читати Псалтир біля померлих. Хлопець читав дуже гарно, тому йому давали за це плату, але дяк-п’яниця  все забирав, і лише інколи залишав малому копійки. Тоді Тарас купляв собі папір, робив книжечку, обводив її хрестами й квітками та вписував усякі вірші  - з раннього дитинства у нього проявилося бажання малювати й віршувати.

         Через два роки Тарас  втік у невеличке містечко Лисянку шукати людей, «щоб добру навчили». Він дуже хотів навчитися малювати, тому звернувся до маляра-диякона, алей він виявився поганим учителем. Хлопець кинув і його і пішов шукати щастя в Тарасівку до маляра-дячка, який умів ворожити з руки. Оглянувши його руку, дяк-ворожбит рішуче заявив, що з нього нічого путнього не вийде – не то що маляр, а навіть швець або бондар.

         Так скінчилася Тарасова мандрівка за добрими людьми. Зажурений вернувся він у рідне село та став за громадського пастуха. Про ті часи пізніше згадував :

                            Мені тринадцятий минало,

                            Я пас ягнята за селом.

         Але який з нього пастух? Зачитається або забігається, а вівці тим часом зайдуть у збіжжя та нароблять шкоди.  

         Його старший брат Микита хотів привчити до хліборобства або стельмаства, але в хлопця до цієї роботи не було ніякого бажання. Його тягнуло до іншого – до поезії та до мистецтва.

         На всі села славилася тоді своїми малярами  Хлипнівка. Саме туди вирушив Тарас. Один із них сказав, що в хлопця є справжній хист до малювання і він буде його вчити, якщо принесе від пана дозвіл.

         Панський управитель замість дозволу звелів узяти хлопця до пекарні, щоб учився куховарства.

         Як тільки кухар його не бачив, той відразу біг у панський сад, ховався у корчах, розгортав свої малюнки, малював і виспівував, аж навколо розходилася луна.

         Управитель побачив, що з нього на кухні немає ніякої користі  і відправив служити козачком молодому Павлові Енгельгардтові. Так він опинився у Вільно.

Маленькі поради, які допомагають жити

         Американець Джексон Браун став відомим, зробивши подарунок своєму синові Адаму. Він написав книжку «Маленькі поради, які допомагають жити», у якій подано 511 повчань. Пропоную вашій увазі деякі з них.

- Щодня скажи щось приємне трьом людям.

- Бодай раз на рік милуйся сходом сонця.

- Пам’ятай про дні народження друзів.

- Дивись людям у вічі.

- Частіше кажи «дякую» і «прошу».

- Першим кажи «Привіт!».

- Кожної весни висаджуй квіти.

- Умій пробачати собі та іншим.

- Взувай начищене взуття.

- Учись чогось.

- Навчай чогось інших.