До мовних глибин

Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь

         У "Повісті минулих літ" засновниками Києва названо Кия, Щека, Хорива і сестру їхню Либідь. Є різні тлумачення цих назв, проте вони слов'янського походження.

       Імена наших далеких предків відображали різні обставини родинного життя, риси характеру, побажання і могли бути однозвучні із загальними назвами предметів, тварин.

         Ім'я Кий походить від загальної назви кий. У сербській мові слово киjа - це "груба сучкувата палиця з потовщеним кінцем, яким ударяють"; у болгарській мові кияк - одне зі значень "булава". В українській мові киянка - "дерев'яний молоток". У близькій до слов'янських литовській мові kujis означає "молоток". Таким чином, можна зробити висновок, що первісно ім'я Кий означало "окута залізом довбня, голова".

          Значення імені Щек пояснюється при зіставленні з іншими мовами. З ним споріднені німецьке слово Stich (запозичене російською мовою як штик), що колись означало "спис", а також англійське stik (в українській воно запозичене як стек), яке й тепер означає колоти, полювати зі списом. Отже, у давнину слово Щек означало "спис".

           У слові Хорив, коли його зіставити з такими словами, як красивий, правдивий, сміливий, виділяється суфікс -ив і корінь  хор. Цей корінь зберігся в словах хоробрий, хороший, які колись були синонімами. Можна припустити, що ім'я Хорив у давнину сприймалося як "сміливець".

         Булава, Спис, Сміливець - такі імена цілком відповідають тим часам, коли треба було постійно захищатися від ворогів або нападати на них.

           Жіноче імя Либідь споріднене з латинським alba "біла", із німецькою назвою річки Elbe "Ельба", що має слов'янську назву Лаба, первісне значення якої так само "біла". Білий колір в українців є символом краси: Біле личко, чорний вус (І. Котляревський). В італійсьій мові bella - прекрасна, тому можна говорити про те, що ім'я Либідь означає "красива".

           Таким чином, імена засновників Києва на сучасну мову можна перекласти як Булава, Спис, Сміливець, Красуня. 

            Опубліковано за матеріалами дослідження професора Івана Ющука, уміщеними в журналі "Дивослово" (2015р., №3, с. 44).