З Україною в серці

                            …народ України був, є і вічно буде! Так!

                                                                           Улас Самчук

         14 січня цього року я разом із однокласниками побувала в Літературному музеї Уласа Самчука, знайомство з експозицією якого стало для мене цікавим та пізнавальним. Була зворушена, бо дізналася про ще одну людину, яка жила з Україною в серці і своєю творчістю сприяла тому, щоб ми, українці, відчували те саме. Це наш земляк – уродженець славнозвісного Дерманя Улас Самчук, який розказав усьому світові про свою величну й трагічну батьківщину – Волинь.

         Дуже важливим відкриттям стало розуміння того, що Улас Самчук  утверджував українську літературу як таку, яка представляє націю, репрезентує її світові та допомагає українцям краще зрозуміти самих себе. А ще захоплює неймовірна віра митця у свій народ, його любов до рідної землі. Як тут не згадати Франкові слова з прологу до поеми «Мойсей»: «Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання», - схожі до яких стали лейтмотивом статті Уласа Самчука «Так було – так буде»: «…народ України був, є і вічно буде! Так!» Віра цих велетнів духу, яких народила українська земля, надихає, спонукає наслідувати їх, окрилює й сьогодні.

         З розповіді екскурсовода дізналася про перебування письменника в Рівному в період Другої світової війни. Улас Самчук та Олена Теліга нелегально перетнули  кордон, бо були щирими патріотами та вірили, що німецька влада сприятиме  здобуттю Україною незалежності. Їхні сподівання виявилися марними, але не змінилися наміри та готовність віддати життя за ідею здобуття Україною незалежності.

          Улас Самчук бачив своє місце тут, на рідній землі, тому поїхав до Рівного. Коли повернулася з  музею, знайшла статтю «Так було – так буде», яка була надрукована письменником у газеті «Волинь», яку він видавав у нашому місті в період німецької окупації. У ній прочитала: «Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Це зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: «Будьте!»  Думаю, що над цими словами варто задуматися й сьогодні, бо в них висловлено сенс та радість життя на своїй землі. А тоді саме за цю статтю та оприлюднені в ній проукраїнські погляди митець був арештований у 1942 році та звільнений з посади редактора газети. Завдяки покровительству впливових людей він знову на волі й не відмовляється від проголошених ідей.

         І знову чужина: гірка доля емігранта… Перебуваючи за межами України, наш Гомер робить усе для збереження, утвердження та розвитку української літератури: це і діяльність МУРу в Німеччинні, і участь в Об’єднанні українських письменників в еміграції «Слово» в Канаді. Настрої песимізму, зневіри чи безпорадності не були властиві митцеві. Заслуговує на повагу й те, що письменники-емігранти, серед яких був і наш земляк, змогли зберегти національну літературу поза її межами та писати про важливі для тогочасної України проблеми, зокрема розказали про руйнівну політику більшовиків.

         Коли виходила з музею, то вирішила, що хочу більше дізнатися про цю надзвичайну людину, але вже з творів.   

                             Кирильчук Дарія, учениця 10-А класу Рівненської ЗОШ №23